Патріот

Редакція журналу «Премудрість Божа – Софія» впродовж 8 років займається видавництвом духовної християнської літератури.
В 2006-2010 роках у світ вийшло 5 томів «Слів» Старця Паїсія Святогорця. Вже майже завершена робота по друку двох останніх томів цієї серії.
В планах нашої редакції опублікування книг Антонія Сурожського. Хочемо розпочати також видання дитячої духовної літератури, зокрема книжки «Апостол і Євангеліст Іван Богослов».
Якщо не відродимо духовність народу України, то вимремо як нація,!
На горілку всім вистачає, а на душу шкода, зовсім душа людська збідніла.
А хто буде вимолювати?, де взяти молитвеників?, всі гоняться за грішми а про Божі Закони забули, дають гроші на розпусту душі, всюди занепад та блуд по телебаченню та інтернеті, вчать як погубити душу і на це люди не шкодують гроші.
В нас працюють після роботи добровільно вчителі, і ми вже видали багато духовних книжок, українською мовою. Але не маємо ні офісу, ні машини щоб відвозити книжки по цервам. Робимо і будемо робити, все що можемо, щоб відродити духовну спадщину нашого народу.
І всі хто хоче може приєднуватись до нас.
З повагою і надією головний редактор, Володимир Михальнюк.
Слава Ісусу Христу!
м. Стрий,
Львівська обл., Україна, 82400.
Наш телефон в м. Стрию (03245) 47-3-24, 49-5-19
E-mail: Sophiya_strij@ukr.net
Моб : 958038287
http://www.truechristianity.info/ua/books/...a_volume_01.php
Розрахунковий рахунок для фінансової допомоги та пожертвувань для редакції журналу “Премудрість Божа – Софія“ просимо надсилати на
р/р 260005001511 ПП Михальнюк Володимир Анатолійович у Стрийському відділенні Ощадбанку №6311 МФО 385297 ЗКПО 2141400217.

Організовуємо презентації книг, та зустрічі з читачами в містах.

Хвороби і нещасні випадки, які відбуваються від прокльону.

Проклін, який виходить від людини, яка має рацію, має чималу силу. Особливо сильний проклін вдови. Пам'ятаю, в одної бабусі був кінь, і вона залишала його пастися на узліссі, а оскільки кінь був неспокійним, прив'язувала його міцною мотузкою. Одного разу три сусідки з цього ж села пішли в ліс нарубати дров. Одна була багата, інша - вдова, а третя - сирота, і дуже бідна. Побачивши прив'язаного коня, вони сказали: «Давайте візьмемо мотузку і зв'яжемо нею дрова». Вони розрізали мотузку на три частини, і кожна взяла собі відрізок - щоб стягнути в'язанку дров. А кінь втік. Прийшла старенька, не знайшла коня і почала обурюватися Почала скрізь шукати - поки знайшла, вся вимучилася. Нарешті, знайшовши коня, вона з обуренням сказала: «Нехай на тій самій мотузці поволочуть ту, хто її взяв!» Пройшов якийсь час, і одного разу брат багатої сусідки бавився зі зброєю (яка залишилася від війни) -думаючи, що вона не заряджена. Але вона виявилася зарядженою, пролунав постріл, і куля влучила багатій жінці в шию. Треба було нести її до лікарні. Вирішили нести на дерев'яній драбині, - як на носилках, а щоб поранена не впала, треба було прив'язати її до драбини. Знайшли частину краденої мотузки, але її не вистачило. Побігли до сусідів, принесли ще дві крадені частини, прив'язали нещасну до драбини і понесли до лікарні. Так сповнився проклін старої: і її «поволокли на тій самій мотузці». Зрештою, нещасна померла - упокій її, Господи. Бачите, на кого подіяв проклін: на багату, яка не відчувала матеріального нестатку. Дві інші жінки були бідними і тому мали деякі пом'якшуючі провину обставини.


Багато хвороб, причини яких не можуть знайти лікарі, можливо, відбулися через прокльони. А лікарі що -хіба вони побачать проклін? Якось до мене в келію принесли якогось паралізованого. Вимахав здоровенний дядько, а не міг сидіти! Його тулуб не гнувся, був як дерев'яний. Одна людина несла його на спині, а інша підтримувала ззаду. Я поставив нещасному два пеньки, і він якось на них влаштувався. Його супутники сказали мені, що він в такому стані з п'ятнадцятирічного віку і мучиться вже вісімнадцять років. «Але хіба таке може статися ні з того, ні з сього? - подумав я. - Бути такого не може, тут криється якась причина». Я почав розпитувати і дізнався, що цього юнака хтось прокляв. Що ж сталося? А от що: якось він їхав до школи, сів у автобус і розвалився на сидінні. На зупинці в автобус зайшли літній священик та якийсь дідусь і стали біля нього. «Встань, - сказав йому хтось, - поступися місцем старшим». А він, не звертаючи ні на кого уваги, розвалився ще більше. Тоді дідусь, який стояв поруч, сказав йому: «От таким витягнутим і залишишся назавжди - не зможеш сидіти». І цей проклін подіяв. Бачиш як - юнак-то був нахабненький. «А чого я, каже, - буду вставати? Я за своє місце заплатив». Так, але ж інший також заплатив. Стоїть літня, шанована людина, а ти-п'ятнадцятирічний юнак - розсівся. «От від оцього-ось все і сталося, - сказав я йому. - Щоб стати здоровим, постарайся покаятися. Тобі потрібне покаяння». І як тільки нещасний зрозумів і усвідомив свою провину, він одразу ж виздоровів.
А скільки нинішніх бід походить від прокльону, від обурення! Знайте: якщо в якійсь родині багато хто вмирає, або гине вся сім'я, то причина цього або в несправедливості, або в чаклунстві, або в прокльоні. В одного батька був син, який раз у раз ішов з будинку і вештався невідомо де. Одного разу батько в приступі роздратування сказав йому: «Ти в мене доходишся - прийдеш раз і назавжди!» І ось того ж вечора, коли хлопчик повертався додому, прямо навпроти їхнього під'їзду його на смерть збила машина. Він як упав, так і залишився лежати, потім друзі взяли його тіло і принесли додому. Згодом його батько приїхав на Святу Гору і прийшов до мене в келію. Він плакав і говорив: «Моя дитина загинула просто на порозі мого дому». Почав розповідати, а потім каже: «Я йому перед цим сказав дещо». - «Що ж ти йому сказав?» - «Він гуляв по ночах невідомо де, я розгнівався і сказав йому: «Ти в мене прийдеш раз і назавжди!» Можливо, від цього і сталося лихо?» - «Ну, а від чого ж іще? - відповів я. - Постарайся покаятися, висповідатися». Бачите як: ти, кажеш, цього разу прийдеш раз і назавжди, і дитину приносять мертвою. А батько давай потім волосся на собі рвати та й плакати...

Батьківський проклін діє дуже сильно

Знайте, що проклін і навіть [просте] обурення батьків діють дуже сильно. І навіть якщо батьки не проклинали своїх дітей, а просто через них роздратувалися, то в останніх немає потім жодного світлого дня: все їхнє життя - одна суцільна мука. Потім такі діти дуже страждають все своє земне життя. Звичайно, у житті іншому їм легше, тому що своїми стражданнями вони сплачують деякі тутешні борги. Відбувається те, про що говорить Святий Ісаак: «Вкушає своєї геєни»3, тобто стражданнями тут, у цьому житті, він зменшує саму пекельну муку, тому що страждання в цьому житті є вкушання пекельної муки. Тобто, коли набирають сили духовні закони, людина трохи звільняється від геєни, від муки.
Але і ті батьки, які словами «посилають» своїх дітей до диявола, «присвячують» їх йому. Після цього диявол має права на таких дітей, він говорить: «Ти присвятив їх мені». У Фарасах4 мешкали чоловік і дружина. їхня дитина була дуже плаксивою, і батько постійно говорив: «Та щоб тебе нечистий забрав!» Ну і що ж: батько так говорив дитині і по допуску Божому та стала зникати з колиски. Потім нещасна мати йшла до Хаджефенді5. «Благослови, Хаджефенді! Мою дитину вкрали біси». Хаджефенді йшов до них в дім, читав молитви над колискою і дитина поверталася. І так продовжувалося без кінця. «Хаджефенді, благослови!» - знову і знову говорила нещасна жінка і запитувала: «Чим же все це закінчиться?» - «Мені, - відповідав їй Святий, - до вас ходити неважко. А тобі хіба складно приходити і кликати мене? Виходить, коли-небудь дияволу це набридне, і він залишить твого сина в спокою». З того дня дитина перестала пропадати. Але коли хлопчик виріс, його прозвали «диявольське поріддя». Він баламутив все село - не давав спокою нікому. Як же мучився від цього мій батько6! Цей хлопчисько спершу йшов до одного селянина і говорив: «Такий-то сказав про тебе те-то», потім йшов до іншого і говорив йому те ж саме. Люди сварилися між собою, доходило навіть до бійок. Потім, розуміючи, іцо на кожного з них звели наклеп, вони домовлялися схопити наклепника і розправитися з ним. Але той ухитрявся зробити так, що врешті-решт обоє просили в нього пробачення! Настільки він процвітав у підступництві! Справжнє «диявольське поріддя»! Бог допустив це для того, щоб, побачивши продовження історії зі зникненням дитини, люди опам'яталися, стримували себе і були дуже уважними. Про те, як буде судити цю людину Бог, ми зараз не говоримо. Зрозуміло, що пом'якшуючих провину обставин тут багато.
Найбільший скарб для людей, які живуть у світі, -батьківське благословення. Подібно до того, як у житті чернечому найбільше благословення те, яким благословив тебе твій старець. Тому і кажуть: «Не позбуться батьківського благословення». Пам'ятаю, в однієї матері було четверо дітей. Ніхто з них не женився і не вийшов заміж. Мати плакала: «Помру, - казала, - від горя, ніхто з моїх дітей не одружився. Помолися за них». Вона була вдовою, її діти - сиротами. Мені стало за них боляче.
Молився я, молився, але безрезультатно. «Щось тут не те», - подумав я. «На нас, - казали її діти, — навели порчу». - «Та ні, - кажу, - це не від порчі, порчу видно... А може, ваша мати проклинала вас?» - «Дійсно, отче, -відповідають, - у дитинстві ми дуже пустували, і вона постійно з ранку до вечора повторювала нам: «Та щоб вам обрубками бути!» - «Йдіть, - кажу, - до матері і скажіть їй справжню причину вашої невлаштованості, щоб вона прийшла до тями. Скажіть, щоб вона покаялася, висповідалася і із сьогоднішнього дня, не перестаючи, благословляла вас». І за півтора року всі четверо створили сім'ї! Як видно, ця нещасна мало того, що була вдовою, але ще і легко впадала в стан роздратування і зневіри. Бешкетники виводили її з себе, і за це вона їх проклинала.
(Паїсій Святогорець 1 том).

Редакція підготовила до видання дитячу книжку «Іван Богослов». Шукаємо спонсорів для друку цієї книжки. Бог завжди бачить добрі діла людей, але людина повинна проявити сама своє милосердя і бажання духовного стремління допомогти в справах Ісуса Христа спасінні душ людських.
З повагою головний редактор Володимир.
Ми приводимо уривок з книжки
Корабельна аварія

З цього часу розпочався для учня Христового, для духовного сина Пречистої Діви, свій шлях, свій жереб.
Цей шлях розділяв з ним його вірний учень ─ юний Прохір.
– Чому ти такий замислений, вчителю? ─ запитав Прохір.
– На морі чекають нас неприємності, ─ відповідав Іван. – Але така воля Божа. Сумувати не варто, проте приготуй душу до випробувань.
Вони сіли на корабель в Йопії1; погода була сонячною, і ніщо не передвіщало бурі. Але ще не закотилося сонце, як налетів шторм. Хвилі жбурляли корабель, немов шкарлупку, а буря все посилювалася. Глибокої ночі страшний удар потряс корабель: він налетів на підводну скелю й розбився. Серед ревіння моря не можна було почути ні тріску корабля, що ламався бурею, ні криків жаху; глибоку пітьму іноді розтинали спалахи блискавок. Опинившись у хвилях, кожен хапався за уламки корабля, щоб не піти на дно…
Настав ранок, і хвилювання на морі стало стихати. Десь опівдні Прохора й інших мореплавців винесло до берега. О диво! Усі залишилися живими, всі були тут, хоч і пошарпані бурею, вимучені, змерзлі, — всі, крім Івана... Вони опинилися недалеко від Селевкії1. Декілька днів обходив Прохір узбережжя, розпитуючи всіх перехожих у надії почути, що море винесло і Івана, але не дізнався нічого втішного. Він зрозумів, що вчитель загинув.
Гірко плакав Прохір, оплакуючи свого наставника та друга. Він відчував себе осиротілим і зовсім самотнім. Потім він згадав, що на ньому лежить обов’язок: жереб Івана. Тепер не разом з Іваном, а замість нього він повинен іти в Азію проповідувати Євангеліє – добру новину про втілення, навчання, смерть і воскресіння Христа. І, ще майже нічого не бачачи від сліз і похитуючись від слабості, він вирушив у дорогу берегом моря...
Минуло два тижні. Одного разу Прохір, втомлений дорогою, сидів на березі, безустанно дивлячись на море, і тужив за Іваном. Раптом серед ясного неба із цілком спокійного й гладкого моря налетіла єдина, але величезна хвиля, з великим шумом ринула на берег і викинула людське тіло. Прохір у страшному хвилюванні підхопився і, спотикаючись біжучи, кинувся до того місця. Вражений, крізь сльози, що набігали, він побачив те, що знало його серце вже тоді, коли чудесна хвиля хлюпнула всією силою на берег: побачив, що це Іван!
Обійнявшись, учитель і учень плакали й дякували Богу. Чотирнадцять днів і чотирнадцять ночей носили Івана морські хвилі. Та благодаттю Божою він залишився живий!

У селищі мандрівники попросили води та хліба і, підкріпившись, вирушили до Ефесу.
Через два тижні вони досягли мети своєї подорожі. За кілька років до цього в Ефесі цілих три роки проповідував Євангеліє й перетерпів чимало пригод апостол Павло1. Але Іван не став розшукувати ефеських християн. Він знав, що неминуче зустрінеться з ними, а зараз він прийшов до язичників Ефеса – до тих, хто ще не пізнав Істинного Бога й нічого не чув про Христа.
Бідними, нікому невідомими мандрівниками, прийшли Іван і Прохір у велике, відоме та багате місто Ефес.

Благословенний Бог, що створив Все Премудрістю, який хоче спасіння й просвітництва розумом істини всім людям. Благословенний Він за те, що не залишив землі нашої Русі Київської і не попустив їй затьмаритися пітьмою невідання, вдалині від шляхів спасіння. Подібно до того, як на початку світу насамперед створив Бог світло для новоствореної землі, так Він нашу Україну через благовірного князя Володимира просвітив вперше світлом віри. І обрав Він на те преподобного і богоносного отця нашого Антонія, що, як другий Мойсей, зійшов на Святу гору Афонську, яка сі я с благодаттю Богородиці, де прийняв благодатний закон, переданий з ангельською допомогою святому чернечому чину і подібно сонцю освітив преподобний законодавець нашу Україну.
Преподобний Антоній народився в місті Любичі в 983 році на території сучасної центральної України. З дитинства мав у душі страх Божий і бажав нарядитися в чернечий вигляд.
За часів князя Володимира, після хрещення Русі, Господь поклав йому на серце йти в країну Грецьку і там постригтися. Він досяг Константинополя і далі відправився на Святу Афонську гору. Ігумен одного монастиря, передбачуючи майбутні його чесноти, постриг його. Там він подвизався в багатьох доброчесностях, досягнув великих успіхів у покірності і послуху.
Чимало часу провів він на Святій горі, будучи праведним у всіх ділах своїх і духовно допомагаючи іншим. І було повідомлення від Бога ігумену цього монастиря відпустити преподобного в Русь. І прийняв Антоній благословення Святої гори, ніби з Божих уст, і відправився в Київ, щоб там бути на користь і утверд¬ження інших.
Коли прийшов до міста, він не захотів жити в жодному будинку, а оселився в печері, перебуваючи там у великій стрима¬ності .
Коли влада перейшла до без¬божного Свято-полка, після смерті князя Володимира, преподобний Антоній знову пішов на Святу гору. І було ігумену монастиря, де перебував Анто¬ній, повідомлення від Бога: "Пошли знову Антонія в Русь: він Мені потрібний там".
Прибувши до Києва, він зійшов на пагорб, возлюбив місце, де пресвітер Іларіон колись викопав малу печеру. Поселився там Антоній і почав жити, постійно молячись Богу, їв сухий хліб і пив воду, та копав більшу проти першої печеру.
Про нього стали дізнаватися люди. Одні просили благословення від нього, інші бажали жити з ним. До нього приходили за зціленням від різних хвороб, він мав Божий дар пророцтва. Одного разу Ізяслав, князь Київський, Святослав Чернігівський і Всеволод Переяславський, відправляючись у похід проти половців, прийшли за благословенням до преподобного Антонія. Він же прорік їм, що за свої гріхи вони будуть розбиті. Це і просіяв на Русі різними чудесами, будучи чудовим лікарем і пророком.
Коли уже зібралося досить ченців, отець Антоній благословив їх
побудувати над печерою малу церкву Успіння Пресвятої Богородиці. Потім, поставивши їм ігуменом препо¬добного Феодосія, сам усамітнив¬шись, перебував у мовчанні.
Коли зібра¬лося вже сто чорноризців, пре¬подобний Феодосій побудував монас¬тир, який по бла¬гословенню Свя¬тої гори почав на¬зиватися Печор¬ським, тому що колись чорноризці жили в печерах. Отець Антоній почав піклуватися про створення кам’яної Печерської церкви. І, порадившись з преподобним ігуменом Феодосієм, він молився Богу, щоб Він Сам допоміг створити Дім Непорочної Матері Своєї, і говорив він, наслідуючи Давида: "Коли Господь не будує дому, дарма працюють його будівничі" (Пс. 126, 1).
І от, не відлучаючись нікуди з Печорського монастиря, святий з’явився разом із преподобним Феодосієм у Константинополі, спочатку ставши перед Царицею Небесною Пресвятою Богородицею і, одержавши від Неї золото, вручив його будівничим, щоб вони по повелінню Богородиці йшли в Русь для побудови Печерської церкви.
Коли майстри прийшли з Греції, то розказали про це чудо. І преподобний отець наш Антоній молився три дні, щоб Сам Триєдиний Бог вказав небесним знаменням місце, гідне для * житла Цариці Небесної.
У першу ніч молитви преподобного Антонія з’явився йому Цар Слави Ісус Христос і сказав: "Антонію, ти знайшов переді Мною благодать". І, почувши це, преподобний Антоній випросив у ту ніч, щоб по всій землі на ранок була роса, а на місці церкви - у вигляді знамення - було сухо. У другу ж ніч запросив всюди сухість, а на місці церкви - росу. У третій же день благословив те місце і повелів розміряти його золотим поясом - на тридцять поясів у довжину і двадцять у ширину Потім звів молитвою своєю вогонь з неба, який спалив дерева і через поглиблення ґрунту достатньо приготував те місце, де нині сіяє свята чудотворна Печерська церква.

Святий Кукша Одеський
З часу хрещення Київської Русі князем Володимиром багато було на Україні святих подвижників. Які прославили Бога а Господь прославив їх на землі українській, і їхали з різних кінців зелі до наших старців за порадою. А особливо багато приїжджало з Росії, які були натхнені старцями українськими і брали благословення і на духовні подвиги в своїй державі. Ми постараємось розповісти в наших листівках про наших старців та їх подвиги.
.Преподобний Кукша Одеський (1875 - 1964), в миру Косьма Величко - український православний святий радянського періоду, народився на Миколаївщині в селі Гарбузинка. Будучи ще молодим він відправився на Афон щоб вести чернече життя в служінні Господу.
Мати його утомлена довгою розлукою дитини, вирушила приїхати до свого синочка, але жінок на півострів Афону де находяться багато чоловічих монастирів не пускали і вона написала до настоятеля монастиря, щоб відпустив монаха поїхати з нею на прощу до Єрусалиму. Так Кукша з матір’ю відправились до Святої Землі де він мав і послуг служити у Гроба Господнього.
Коли вони вперше відвідували святі місця, то з ним траплялися такі пригоди.
В Єрусалимі є Силоамская купіль і існує звичай занурюватися в це джерело всім прочанам, особливо жінкам які не можуть завагітніти, і яка перша встигне поринути у воду, буде мати чадо.
Косма з матір’ю теж прийшли зануритися в Силоамскую купіль. Народу було багато. Трапилося так, що хтось штовхнув його із східців, і він зненацька впав першим у воду прямо в одязі. Жінки з жалем закричали, що першим у воду поринув юнак. Навіщо ж він? Адже стільки їх марних жадає поринути першими!? Це було знаменням, що в Кукші буде багато чад духовних. Він завжди говорив: «У мене тисяча духовних чад». Потім він з мамою побував у Віфлеємі, де народився Спаситель Христос. Прийшли вони на місце народження Ісуса. Печера охоронялася турками (тоді Палестина була під турками, яких пізніше витиснули араби). Над місцем народження Христа Рятівника перебуває престол, а під ним на камені срібна зірка, над якою низько висять палаючі лампади - місце народження Христа Спасителя.
Приклавшись до святого місця, всі прочани стали просити турка дозволити їм взяти святого масла з лампад, пропонували гроші, але турок виявився незговірливим, і не погоджувався ні на які умови дати їм цього масла або помазатися ім. Раптом одна лампада чудесним образом перекинулася на Косму, обливши весь його одяг. Люди оточили Косму, стали руками збирати з його святе масло, щоб помазатися їм.
Звичайно, неспроста перекинулася лампада й саме на нього. Цим Бог дав знамення, що через о.Кукшу безліч народу буде одержувати Божественну благодать.

По промислу Божому в 1912 році греки, боячись що Афон із-за великої кількості іноземних ченців може стати не грецьким, висилили з Афону 800 ченців - іноземців, і в тому числі і був Косма.
Напередодні від’їзду Косма побіг до свого духівника й сказав йому: «Отче, я нікуди не поїду! От ляжу на березі під каменем або під човном і вмру тут, на Афоні!»
- «Ні, чадо, - заперечив старець, - так Богу завгодно, щоб ти жив в Україні, там теж треба рятувати людей». - Потім вивів його з келій і запитав: «Хочеш побачити, як стихії покоряються людині?»
- Хочу, отче!
Тоді дивися, - старець перехрестив темне нічне небо, і воно стало світлим, перехрестив ще раз - воно розкрилося, і Косма побачив Господа у всій славі в оточенні сонмів Ангелів і всіх Святих. Він закрив обличчя руками, упав на землю й закричав:
«Отче, мені страшно!» Через деяку мить старець сказав: «Вставай, не бійся».
Косма піднявся із землі - небо вже було звичайним. На ньому як і раніше мерехтіли південні зірки.
Наступного дня він попрощався з улюбленою обителлю й поїхав до Київську Лавру. Коли монастир закрили більшовики, служив в одній діючій київській церкві,. В 1938 році був арештований, працював на лісоповалі в Сибіру.
Після війни він повернувся в Київську Лавру, в той час монастирі були вже відчинені.
Під час війни коли німці зайняли Київ, німецький комендант міста побажав відвідати всесвітньо відомі Печери Київської - Печерської Лаври. Огляд почався із Ближніх Печер. Чернець - екскурсовод ішов спереду із запаленою свічею, за ним німці з ліхтарями. Комендант ішов з револьвером у руці. Біля раки преп. Спиридона - просфорника, що почив 800 років тому, він зупинився й запитав, із чого зроблені ці мощі. Чернець став пояснювати, що це тіла святих, своїм подвижницьким життям їх тіла стали благодатні і нетлінні. Комендант взяв свій пістолет за дуло, а рукояткою із силою вдарив по руці преподобного Спиридона: суха, потемніла від століть шкіра тріснула на зап’ясті, і з рани потекла червона кров (сліди трьох засохлих потоків її помітні й зараз на руці преподобного).
Комендант у жаху біг з Печери, а за ним і вся його свита. Наступного дня по міському радіо німецька комендатура оголосила, що Києво-Печерська Лавра відкривається й бажаючі можуть поселятися в ній. Подібні оголошення з’явилися у всім місті на стовпах і заборах.
Отець Кукша згодом був переведений в Почаївську лавру, потім в монастир в с. Хрещатику на Буковині а в кінці в Упенську пустинь в Одесі. До нього тягнулося настільки багато прихожан і віруючих, що влада намагалася ізолювати святого від спілкування з мирянами.
У його розмові, манерах, одязі, у всьому вигляді бачилося непідроблене смиренна мудрість. І всі вважали за щастя сповідати йому свої гріхи й одержати від нього спасенні наставляння й повчання. Це була воістину Божа людина й Ангел у плоті, дарований миру Господом для порятунку людей у наше безбожне XX-е століття. Він був великим прозорливцем, чув всієї думки людей, йому були відкриті навіть самі їхні таємні почуття, які вони ледь могли зрозуміти самі, а він розумів і пояснював, від кого вони й звідки. Багато хто йшли до нього, щоб розповісти про свої скорботи і питатися поради, і він, не чекаючи їхніх пояснень уже зустрічав їх потрібним їм порадою. Сповідь людей все життя була його основною слухняністю, тому й називали його «сповідником». Багатьох він зціляв від щиросердечних і тілесних недуг однією своєю молитвою, часто заочної.

ПЕЧАТКА АНТИХРИСТА СТАЄ РЕАЛЬНІСТЮ...
ПАЇСІЙ СВЯТОГОРЕЦЬ
Можливо, вам доведеться пережити багато чого з того, про що говориться в Апокаліпсисі. Потихеньку багато чого вилазить назовні. Положення жахливо. Божевілля перейшло всі межі.

Мир перетвориться в божевільний будинок. Буде панувати розбрід, серед якого кожна держава почне творити те, що йому надумається. Будемо бачити, як відбуваються самі неймовірні, самі божевільні події. Добре лише, що ці події будуть йти один за одним дуже швидко.

Екуменізм, загальний ринок, загальносвітова держава, одна релігія. Наступають лихоліття, нас чекають більші випробування. Християни перенесуть велике гоніння. Тим часом очевидно, що люди навіть не розуміють того, що ми вже на порозі останніх часів, що печатка антихриста стає реальністю. Немов нічого не відбувається. Тому Священне Писання говорить, що спокусяться й вибрані...

Печатка буде накресленням, що спершу поставлять на всі товари, а потім примусять людей до того, щоб неї ставили їм на чоло або на руку. Помаленьку, після введення карток і посвідчень особи із трьома шістками, після складання персональних досьє, вони лукавим образом приступляться до нанесення печатки.

Свідчення воскреслих.
Важко нам людям які живуть на землі розпізнати духовний світ, але людство завжди пробувало і пробує пізнати цей духовний світ, який має зв'язок із нашими успіхами і негараздами в житті.
Розповіді людей які мають цю практику нам допоможуть розібратись в цьому.
Зустріч з вічністю.
Частина перша «Митарства».

Свідчення раба божого Андрія, який був мертвий і воскрес, щоб свідчити живим, про спасіння і смерть. для тих хто шукає істину, і для тих хто не знає що його чекає за межами земного життя.
Смерть – це темний ангел. Приблизно двометрового зросту. Скелет, як у школі на анатомії пока-зують. Ці ребра, череп, руки, тільки на ньому було якесь покривало темне.
Я лежав у ліжку й чекав цю смерть. І от вона спочатку смерть почала мене гамселити, починаючи з ніг. Відтинаються кінцівки, ноги відтинаються. Спочатку пальці, а потім вище.
20 хвилин не міг померти, так смерть мучила мене. До пояса мене ніби відірвали, начебто відокре-мили мене: однієї половини нема, а інша в мене ще залишилася. Живий, відчуваю. Голова на місці, а решта всього нема. Важкість була сильна.
Все омертвіло, але головний мозок ще працював. І тоді ангели сказали смерті, що оскільки душа не виходить з мене, то вони полегшать мені смерть. Ангел приніс чашу смерті і дали мені цю чашу, щоб я міг її випити. Набрався сил, зробив ковток, і душа моментально вийшла. Душа виходить через рот, і груди ніби провалюються або завалюються. Була зупинка серця, а мозок ще працював кілька хвилин.
Коли душа вийшла з тіла, ангел говорить, що душа твоя буде одягнена в те, у чому ти зараз одягне-ний. Я говорив з людьми, торкався до них, а мене ніхто не чув, бачити мене ніяк не могли
Тоді ангели повели на перше митарство. Душа може проходити через що завгодно, але ми виходимо через двері, так як заведено. І ангели приходять так, через двері, а біси можуть лізти через кватир-ки, як злодії.
Був зі східної сторони люк, висотою на сотні кілометрів. Побачив тунель. Дуже гарне світло було, далеко видно. І звідти видно було сходження до пекла. Тунель нагору й униз – у пекло.
Перше митарство. Я мав тільки молитися, і не відповідати на запитання, коли біси спокушують... Ангели попереджали на яких митарствах особливо будуть більше запитувати, де гріхів більше, а усього їх 20.
Перше митарство марнослів'я, На цьому митарстві ми біси стали підходити до мене. Називали грі-хи. Ангели виправдовували душу добрими ділами. Безділля – біси записують усе і показують, що ро-бив. Бачиш себе як на екрані телевізора. Марнота – це більше стосується нашої мови, хто багато говорить. Совість там прокидається. На землі полюбив гріх і живеш за цим гріхом і не зауважуєш його. Думаємо, що все добре, що так і має бути. Там душа бачить і все знає, і все розуміє, як людина має жити по Закону Божому.
Далі чотири митарства підряд, де оправдувався чи брехав, і т.д. З дитинства, з юнацтва. У бісів все записано. Якщо людина каялася, то при покаянні благодаттю Божою все зникає.
Марнослів'я. Блуд. Хто часто в розмові говорить «Я». Це слово вже несе гордість, просте це слово.
Коли ангели зі мною розмовляли і коли вимовляв букву «Я». Вони тоді відразу зникали. Потім я запи-тував у них, куди вони діваються? Вони відповіли: «Коли ти цю букву будеш говорити, ми будемо відходити від тебе. Цю букву, якщо будеш вживати, будеш падати вниз; допустимо, ти піднявся на 5-ий рівень – упадеш на 4-ий». Потім стане підніматися ще важче.
Біси на мене почали словесно нападати і роздратували мене, не витримав і вимовив цю букву. І з од-ного митарства впав униз. Потім довелося знову підніматися нагору.
На 16-м митарстві зупинюся. Одружений я не був, у блуді жив і біси мені все показали, всі ці гріхи. Так вони швидко почали показувати, що ангели навіть не встигали відбивати їх, і добрі справи мої стали закінчуватися. І душу захищати стало нічим. Якби це була моя смертна година, загинула б душа моя, і в пекло пішла.
Тоді прямо стали йти на нас два найлютіших біси. Коли вони підійшли й стояли за 3 чи 4 метри, і говорили, і кричали, що цю душу, не пропустять, покаяння не було в неї, на ній такі є гріхи.
Слухав, слухав, говорять вони так, ніби стріляють і не витримав цього. Грубо відповів на їхній напад і обізвав їх. Тоді вони зі злістю просто накинулися на мене, схопили душу і, розривати її. І тоді святі ангели обпалили їх, і вони відлетіли на кілька метрів. І тут ангели мене строго попередили, що так робити не можна, що тут треба тільки терпіти й молитися, а відповідати їм не можна.
Далі потрібна була вже допомога мені. Уже ангели вели душу, так би мовити, і сили у мене не було. Переходити по сходах не міг, сказав ангелам, що не можу.
Душа теж має сили, але і вони в неї теж закінчуються коли порушуєш закон. Тут мене врятувала віра, Господь спас і Матір Божа. Ангели сказали, що коли б я більше довіряв Богу Отцю, то би сили мав більше. Ангели сказали – іди в ім’я Бога Отця, тоді пройдеш. І душа моя ніби обтрусилася, на-чебто б підлетіла, підскочила, і пішла легко.

І підійшов до останнього митарства: немилосердя, жорстокосердість.
Якщо вбиваєш із жорстокістю муху, ніби знущаєшся над нею, відриваєш їй лапки, крила, то це гріх.
На митарствах була мені допомога. А допомагала мені одна бабуся, що жила в нас у селі. Вона мо-литвеницею була. Колись у дитинстві я їй допомагав, підносив сумку важку. Вона запитала, що мені дати за те, що ти мені допоміг? Нічого мені не треба - відповів їй. І вона тоді сказала мені, що за мене помолиться. І тут на митарствах, потрібна була мені допомога і я одержав від неї.
Отже, якщо ми тут на землі молимося до святих, допомагаємо одне одному, тоді на митарствах і нам Господь дасть допомогу. Від тих святих буде допомога, до яких звертаєшся. Там нічого не про-падає, жодна молитва. Як би людина не молилася, чи своїми словами зверталась до Господа, це все до Бога доходить.

Частина друга «Антихрист».
І от, коли поставили вагу, тоді ангели поклали на чашу добрі справи, а на чашу зла – біси поклали гріховні діла. Тоді гріховна чаша переважувала. Потрібна була вагома допомога, щоб пройти далі. І цю допомогу надав мені преподобний Сергій Радонежський. Батьки читали акафіст до преподобно-го Сергія Радонежського. Вага відразу перетягнула на добрі справи з великою силою.
Побачив там антихриста, що у світ прийде в людському вигляді. Ростом 1 метр 80см., або трохи більше, міцної статури, гарної зовнішності, з лиця добре так виглядає, тільки в нього на руках не нігті, а пазурі. Одягнений був у костюм дорогий. Великий страх і нечистота від нього йде. Але тут Господь зміцнив мене, дав такі сили, щоб протистояти йому. Ангели говорили, що, дивися, не всту-пай з ним у розмову. Якщо скажеш хоч одне слово, перекинешся в простій розмові, він тебе заплу-тає, і загинути можеш.
Я все-таки не послухав ангелів і йому сказав, хто такі біси. І не чекаючи, що він почне говорити, за-мовчав. Але було вже пізно. Він хотів заманити мене в пастку, говорив, що хотів допомогти, захис-тити від бісів, заманити просто хотів. Я не став з ним говорити далі, не став слухати, а сказав йому, що знаю, хто він такий. Сказати встиг, і тут відчув, що провалився вниз.
Душа полетіла вниз і опинився в пеклі, але не там, де всі мучились, а в якомусь темному місці, де ні-кого нема. Але тут засіяло світло, і преподобний Сергій з’явився мені. Преподобний сидів і говорив мені: «Встань, не бійся, заспокойся, усе буде добре. Господь взяв тебе на таке велике діло.
Бачив свої гріхи, як нагрішив, прийдеться виправлятися. А зараз тебе проведуть по пекла. Тримайся, кріпися, дуже вже це буде не просто. Будеш бачити своїх і родичів, і знайомих.»
Багато душ довелося побачити, як душі мучаться там. Найважче, коли ми поминаємо їх погано, от він зробив те або те, для померлих душ це ніби вбивство для них, їм і так тяжко, а від такого поми-нання ще гірше стає. Вони плачуть, кажуть, що краще зовсім не поминати, ніж поминати погано. Їм так важко, вони плачуть, просять, що краще не подавайте за нас милостині, і не поминайте по-гано.
Говорять так, що хтось випивав, був п'яницею, але поминати його так не можна, а поминати тим, що було в нього доброго, що було в його душі. Вони страждають, а ми грішимо й наносимо їм силь-них ударів. Потім, коли я бачив цих людей у пеклі, жалкував, що обговорював їх, такий тягар був на мені. Багато було такого, що просив прощення в душ, і в мене душі просили пробачення. У пеклі ба-чив, що неправославні перебувають в інших місцях. Вони покарані за те, як у житті вони поводили-ся, яким вони були, що вони мали за душею. Якщо людина налаштована була до зла, вбивала людей, насилувала, грабувала і таке подібне робила, ці люди теж жорстоко страждають, також як і на-ші православні. Ті люди, які були більш налаштовані до добра, любові, вони були в таких місцях, які відрізняються від інших і таких вже скорботи душа не несе. Душі без Бога й радості не може бути!

Частина третя «Пекло».
Тоді прийшли ангели й мене повели, і я побачив вогненну ріку. Глибина велика, й у цій ріці були мільйо-ни-мільйони душ, які горіли в цьому вогні. Які там чулися лементи, крики, слухати їх було неможли-во, не те що дивитися. Вони були як вуглинки, коли згоряють дрова. Тільки душа, згоріти не може до кінця, тільки мучиться. Були такі крики, що я з усією сили затиснув вуха, заткнув. Молитва їхня вже там не допомагає, вони чекають тільки молитви від нас, від родичів. Коли молимося ми, мо-литься церква. Особливо допомагає сорокоуст, і допомагає поминання. Продукти класти. Ніколи не класти цукерки, солодощі. Не треба роздавати цукерки. Вони не допомагають, а навіть навпаки, не бажані Богу. Хліб, кутя з ізюмом, пшениця з медом – це вважається духовним хлібом, духовною їжею. Фрукти й овочі – теж вважаються духовним хлібом. Поминання вином і горілкою – душа не має від цього допомоги, вона ще більше дістає тяготи. М'ясом теж не треба поминати.
Вінки – це петлі. Побачив, коли був у пеклі, вони були прив'язані так, що душі голову підняти не мог-ли. Це те саме, як взяти велику мотузку, одягти людині петлю на шию і ніби прив'язати її так, щоб вона не могла підняти голову. Ангели відповіли, що це родичі, які їх люблять, зробили ці петлі.
Наступне місце, куди мене підвели, це пекельне місце, де невсипний хробак. Хробаки простромлюють душі наскрізь, пролазять ніби через очі, вуха, через рот виходять. Ці страждання за те, що були не-нажерами, що не дотримувалися посту, їли до молитви. Проскури потрібно обов'язково вживати. Вони захищають від темних сил. Тут я побачив своїх знайомих, яких знав за життя, які вже пішли з життя. Бачив їх у пеклі в цих місцях. Дядька свого бачив, двоюрідного брата бачив у тому місці, де курці, бо він курив. Там кімната, ніби звичайна кімната. Там сильний дим, від якого задихаються душі, кашляють, сльози йдуть від цього диму. Там, у цій кімнаті сидить біс, що курить. Сигарета в нього на пів метра, така довга. Він сидить, курить і палить ці душі, вони кричать, а біс мучить ці душі до знемоги, це як газова камера. Коли мене підвели туди, ангели сказали, щоб біс відійшов від мого брата, щоб дав поговорити з ним, Та вони ще більше на зло почали палити. Ангели потім віді-гнали бісів, і ми трішки поговорили з братом. Помер він своєю смертю в 63 роки і увесь час курив. Такі страждання за куріння.

Бачив самогубців, вони там у справжніх муках. Про них розповідати дуже не просто. За них навіть церква не молиться, страшно згадувати.
Богом дане життя, це великий дар. Людина сама себе не повинна знищувати. Якщо приходить на війні смерть або в екстремальній ситуації, то це так, як і має бути. Якщо людина вбиває одне одно-го, знімається гріх з убитого. Той, котрий вбиває, бере всі гріхи вбитого на себе. Очищає ту людину від гріхів, і вбитий іде як мученик.
Ангели сказали, що це ще не все, побачиш дітей своїх абортованих. Побачив свого сина і свою дівчи-нку. Рік різниця, років 5-6 їй. Там побачив відразу себе і їхню матір. Довелося мені поплакати там. Ангелові сказав, щоб залишили мене, а їх звільнили звідси. Але там такого не можна, щоб залишити себе за когось.
Звідси мене повели в такі місця, де не пекло і не рай. Така ось середина, де без Бога перебувають.
Там нема страждань, але нема і радості. Там бабусю побачив. Вона померла в 70 році, а потім я на-родився. Нічого в неї не було, ні радості, нічого. Повна там порожнеча, хоча нема і страждань.
Сиділа вона на лавочці, просто сиділа. За гріх, що не ходила до церкви. Так мені було сказано що та-ких людей звільнити ще можна легше, ніж інших.
Той, хто був п’яницею, там його мучать біси, напувають нечистотами різними. Він п'є, заливають його, нудить його, вони знову заливають у нього те, що знудило, що виходить з нього.
Для наркоманів в них особливий біс наркотичний, котрий мучить їх. Страшний-страшний.
У пеклі душі мучаться, страждають, але страждання й муки різні. Але одного легше відмолити, а іншого важче. Той, за кого йде молитва, звільняється. Тоді вони можуть переходити, на інший рі-вень, очищаються. Усі чекають допомоги, а як вони плачуть там?!

– Як страждають спокушені магією, екстрасенсами, так само, як і інші спокусники чи по-іншому?
– Спокушені, це те ж саме, що ніби вчинив гріх, одержуєш по своїх заслугах. Буває, що зацікавиться людина цим через цікавість. Якщо чаклун покається, то Господь може простити, якщо той може зупинитися ще на землі. Там нема такого порівняння, спокусився чи ні. Це однаково гріх.
Чаклунів, які йдуть на цю справу, перемагають біси. Вони відмовляються від Бога, клятву дають лукавому, підкоряються йому, а біси допомагають у всьому. Це нам потрібно частіше звертатися до Бога, і Господь не допустить на нас ніякого чаклуна. А коли ми самі попадаємо в гріхи й звертає-мося по допомогу до чаклунок і чаклунів, вони наганяють на нас десятки бісів. Від однієї хвороби ніби допомагають, а вселяють десятки бісів і потім починаються гірші хвороби.

Частина четверта «Царство Небесне».
На підході до Царства Небесного, бачив ворота Царства Небесного. Біля воріт Небесних стояв Ар-хангел Михаїл з вогненним мечем. Тут пролунав Голос Божий. Господь сказав відкрити ворота в Царство Небесне, впустити цю душу.
Коли ми з ангелами ввійшли, побачив цю красу Царства Небесного. Білосніжних ангелів у білосніж-них одежах. Ангели були різними по величині, більші й менші. Ось тоді ангел хоронитель говорить мені: «У Господа проси, чого хотів би ти, що тобі потрібно. Зараз душа піде на поклоніння до Бо-га».
Душа підійшла до вівтаря по дуже гарній доріжці. Душа йшла на поклоніння. Душа впала, побачивши Божественнее Світло, почала плакати, всі гріхи стали явними,закрив лице і почав плакати.
Господь Христос сказав, щоб я встав, піднявся. Тоді Господа побачив. Очі Його проходять крізь душу. Людина не може бути такою, і нема такої людини, як Він, пояснити це не можливо.
Христос заспокоїв мене в першу чергу і поздоровив з тим, що я сюди потрапив, зміг сюди прийти. Якби не мав віри – не прийшов би. Без віри сюди не входять.
Господь сказав, що вибрав мене для того, щоб розповідав людям. А хотів би Він, щоб поменше крив-див людей я в наступному житті.
Якщо Господь посилає хвороби, то через них ми очищаємося від своїх гріхів. Показали мені, що коли молитва йде із храму – стовп світла йде нагору. Господь чує їх. Люди зараз впали в гріхи, в тяжкі гріхи, навіть найближчі в сім’ї, брати й сестри, батьки ворогують між собою. Мало хто йде на по-каяння.
У 1999 році було явлення Матері Божої була одній жінці Ользі. Одкровення було, що Русь не загине. Русь воскресне. Перед цим будуть по багатьох місцях біди великі. Господь сказав, що зупинити це вже не можливо. Сатанинська символіка зараз скрізь. Люди приймають її майже всі. І священство впало в це. Багато людей говорять, що не знаходять виходу, що не знають, як будуть жити, як діти наші будуть жити, що з нами буде і що будемо їсти, на Бога не сподіваються. «Якщо не зупинити це, – сказав Господь, – всі впадете в нечистоту, всі пропадуть до одного.
Якщо хто буде приймати печатку сатани на чоло й руку, повністю будуть залежні від бісівської си-ли.
Говорили святі люди, що потрібно до останнього ходити до церкви, каятися й причащатися. Що тобі говорили - розповідати всім, особливо кому це потрібно.

Коли повернулася душа, зі мною був ангел-хоронитель. Я побачив своє тіло і пролунав голос Божий. Він наказав душі – увійди у своє тіло. Голос Бога був як грім. Грізний.
Як душа входила в тіло, не відчув, не боляче, як поштовх був. Кров пішла по венах, гаряче стало, кров стала циркулювати, руки ноги стали відходити, мозок почав працювати.
Спасіння наше тільки в Христі, тому що Він прийняв всі гріхи наші на Себе й постраждав за весь народ, що живе на землі. Господь - Любов для всіх людей на землі.
Навіть любить тих, які роблять зло. Усіх любить Господь і хоче спасти.

СВЯТИЙ ЛІКУВАВ ПОВСТАНЦІВ
Про маловідомі факти з життя преподобного Амфілохія Почаївського повідомила 27 лютого газета «Україна молода» з посиланням на свідчення колишньої бандерівської зв’язкової, секретарки легендарного командувача штабу «УПА–Південь» Енея, а нині мешканки Почаєва Марії Антонюк, яка з дитинства знала святого.
Вона розповіла, що в березні 1945 року неподалік Почаєва чернець Йосиф (у миру Яків Головатюк) неодноразово допомагав лікувати повстанців. При цьому приховував, що він монах. Що ж до політичних поглядів старця, то М. Антонюк стверджує: «Він глибоко не вникав у ці питання, проте говорив так: „Є нація українська, і повинна бути держава українська“. Звісно, про такі речі о. Йосиф міг говорити не з усіма – тільки з тими людьми із підпілля, які були з ним пов’язані і яким він найбільше довіряв. Також отець повторював: «Я весь час молюся, і моя молитва сильна. Скільки я буду жити, стільки молитимуся за тих наших дітей, що полягли, і котрі вціліли, і за тих, які страждають на засланні. Я за всіх вас молюся».
На підтвердження слів цієї жінки кореспонденту «УМ» вдалося віднайти ще декілька вагомих фактів, як-от документ з архіву, автором якого був старший оперуповноважений управління КДБ по Кременецькому району капітан Черкасенко. Копію «справки» показала людина, яка вже тривалий час досліджує життєпис преподобного Амфілохія Почаївського, – кінорежисер і сценарист Віктор Підгурський, мешканець Кременця. Документ цінний тим, що зачіпає важливі моменти світогляду та біографії старця.
Зустріч Черкасенка з волинським святим відбулася влітку 1963-го. Кадебіст навідався до о. Йосифа з вимогою, аби той припинив церковні відправи у своєму домі. Старець-цілитель мешкав у Малій Іловиці, куди змушений був перебратися з Лаври через вороже ставлення до нього деяких інших монахів. Як занотовано в довідці, чернець згадав про своє вимушене вислання й перед Черкасенком: «Меня выгнали из лавры, а сейчас и здесь не дают мне спокойно жить, но я не боюсь никаких преследований и ради веры могу пойти и в тюрьму, и на смерть». При тім додав: «Большевики убивали без разбору всех, кто был одет в одежду монаха или священника. Большевики уничтожили много и других людей – евреев и украинцев». Будь-який текст ми можемо зрозуміти тільки в контексті, а суспільно-історичний контекст «довідки Черкасенка» нам відомий: більшовики, слідом за царатом, нищили українців як націю, насамперед репресуючи інтелігенцію, селянство та повстанське підпілля на Західній Україні.
Цікава й інша деталь із життя святого. У селі Мала Іловиця, звідки преподобний Амфілохій родом, згідно з деякими довідниками, народився й діяч ОУН-УПА Яків Головатюк. Питання, чи належав він до тієї ж родини Головатюків, що і Яків-Йосиф-Амфілохій, має стати предметом для нових пошуків.
Як випливає з довідки, у розмові з Черкасенком отець заявляв, що цей кадебіст прийшов убити його. Судячи з усього, земний шлях преподобного урвався саме стараннями радянських каральних органів.
У 1962 році старця запхнули до психіатричної лікарні після того як він разом із паствою став на захист Троїцького собору Почаївської лаври. Влада намагалася закрити його силою, яка, за словами Підгурського, й помістила старця в божевільню.
Потім за завданням «органів» о. Йосифа намагався вбити рідний племінник.
Після чергового побиття, коли старця викинули за селом посеред болота, цілитель одужав, знову став пророкувати й уздоровлювати. Згодом прийняв ще суворішу чернечу обітницю – велику схиму – з ім’ям Амфілохій.
Останнім випробуванням для старця, відповідно до церковної версії, стала підіслана до нього послушниця Ганна, співробітниця Київського музею атеїзму. Працюючи на кухні, вона додавала монахові в їжу отруту, вбиваючи його день у день. (Водночас існують письмові твердження родичів послушниці Ганни, яка померла наприкінці 1990-х, що вона не вбивала о. Йосифа).
...1 січня 1971-го отця Амфілохія не стало. Тисячі мирян з’їхалися на його похорон. Через 31 рік – 22 квітня 2002-го – труна, облачення і тіло розкопаного святого старця були такими, неначе його поховали тільки вчора. Тож у 2002 році Почаївська Свято-Успенська лавра возвеличилася новим святим – преподобним Амфілохієм.
До речі, благословення мирянам на відвідини могили Амфілохія дав тодішній благочинний лаври Яків (Панчук), який згодом став митрополитом Луцьким і Волинським Київського Патріархату.
http://www.pravoslavja.lutsk.ua/vev/list?ncategory=svjati
Підготувала Валерія ЛЕСЮК
ВОЛИНСЬКІ ЄПАРХІАЛЬНІ ВІДОМОСТІ
Передплатний індекс 91241
А ось що повідомляє «Вікіпедія» - інтернет вільна енциклопедія.
http://uk.wikipedia.org/wiki/
Преподобний Амфілохій Почаївський (у миру Яків Головатюк) народився 1894 року в с. Мала Іловиця, Шумського району, що на Тернопільщині. 1925 року став послушником Почаївської лаври, а 1932-го був пострижений у чернецтво з ім'ям Йосиф. Отримав отець Йосиф від Господа дар прозорливості та чудотворення. Очевидці свідчать, що співробітники тодішньої влади всіляко намагалися його позбутися. Один раз надвечір прийшли з носилками, зв'язали його і понесли, маючи намір скинути з галереї. Люди, що все те бачили, запротестували, а отець Іосиф спокійно сказав: «Далеко не понесете». Господь не дозволив насильникам поглумитися над Своїм угодником. По дорозі до Лаври один осліп, іншому руку відняло, третьому — ногу. Вони кричали, просили в отця прощення, розв'язуючи його. Він їх благословив і відпустив з миром здоровими".
За те, що не допустив закриття храмів, йому жорстоко мстилися, утримували в психіатричній лікарні. А в грудні 1965 р. його побили, відвезли за село й викинули посеред болота. Коли ж старця розшукали, таємно віднесли до Лаври, там він прийняв ще суворішу чернечу обітницю — схиму — з ім'ям Амфілохій і все-таки одужав. Знову став пророкувати і зцілювати. З усього Радянського Союзу приїжджали до нього стражденні.
Помер старець 1 січня 1971 року від отруєння однієї з послушниць. Але зцілення продовжувалися й на його могилі. 2002 року його мощі дістали з землі й розмістили в печерній церкві поруч із нетлінними останками преподобного Іова Почаївського та зарахували до лику святих.

яким чином у розповіді абортовані діти потрапили у пекло і чому їм там 5-6 років? душа залишається тією ж якою вона була у час смерті; гріхи убитих (у ненароджених вони навряд чи були і так) переходять убивці.